Почну із застереження: «Усі герої та персонажі мого авторського вірша невигадані, а будь-яка схожість описуваних у ньому подій з подіями реальними невипадкова й навмисна».
Пам’ятаєш, як ми Ішли між галявин? Пам’ятаєш ти річки легкий вітерець? І як Саша у неї камінчик кинула І ту стежку, що вела до полів навпростець. Пам’ятаєш, як Янафутболку вдягала І щодуху кричала: «Я тобі не віддам!» І від нас, як тихенько хвилини втікали, Пам’ятаєте друзі, Женя, Костя, Віталік, Артем і Богдан? І всього не забудеш, як колись то було… Знаєш,Віта малює усіх найгарніше, А Карина у класі, та й коли б не було Коли муза прийшла – пише вірші. Ми буваємо різні: і веселі, й сумні, Може трошки ледачі, але все ж – МИ – РОДИНА!!! І ми любимо Вас, Вітя, Ігор, Сергій,Віка, Аня, Свєта і Інна! Ми найкращі, ми сильні, і такі ми одні! Ти цього не забудь, збережи це у серці, Пам’ятаєте вечір під гітари Сані й Іллі, Не забудьте мелодії їхні!... Та, напевно, ми краще не стали, Але, звісно, ми стали близькі! І як завжди, Вам будемо раді, Футболістам Тарасуі Жені, і бешкетнику Саші Губі! Пам’ятаєте, як все починалось? Ми ходили до школи, кожен день, раз у раз… І як швидко години промчались…! Ви помітили, Бодя і Стас?І табір шкільний, точно ми не забудем Коли грали в м’яча і ходили в похід, І Антонніс рюкзак не підйомний, Вони з Владомі Сашею в наших душах залишили слід… І Наталю Петрівну ще не раз ми згадаєм, Вона наша наставниця, наш керівник, І любові й добра, всі ми їй побажаємо, Щоб той вогник в очах, він ніколи не зник! Пам’ятаєш, ти друже, як усе то було? Все було, як було – Але раптом все зникло… Наше серце любило, не любить не могло, І любов ця вже точно не зникне!!!...
