такі хвилини приходять не часто. можливо, це і є те саме "натхнення", або ж просто міні-депресія з філософською хвилею. такими хвилинами хочеться насолоджуватись. ними хочеться смакувати. просто ні звідки з'являється бажання прогулятися по вулиці. просто. самотньо. так. хочеться самотності і водночас якоїсь душевної розмови. починаєш замислюватись просто про якісь дрібниці, на які нібито не звертаєш уваги при "нормальному" стані і які просто доводять до істерики в такі хвилини. - ображена? - ні. - покинута? - абсолютно. просто спокійно. так тихо всередині. нібито все мертве. але насправді, воно настільки живе, і повне сил, і бажання дарувати тепло. власне. настільки, що вистачило б на цілий світ. просто хочеться. хочеться. хочеться! хочеться! натягти свій светр, який зберігає тепло ще минулорічного літнього прохолодного вечора. джинси. взути кєди і піти гуляти по дощу. - без парасольки? - та ні, це б вже виглядало на істерику. та в принципі, байдуже... ось так попсово, під дощ. без тебе. звичайно ж без тебе. якийсь нелогічний висновок. таке собі "незаплановане завершення". але мабуть, так було треба. - кому? - комусь. мабуть, тим самим хвилинам, які примушують зрозуміти себе.
